АНАЛЬГІН табл. 0,5 г №10 бліст. МОНФАРМ

АНАЛЬГІН — інструкція для медичного застосування (за даними Державного реєстру лікарських засобів України).

Фармакотерапевтична група.

Аналгетики та антипіретики. Піразолони . Код АТХ N02B В02.

Показання.

Больовий синдром малої і середньої інтенсивності різного походження і локалізації (головний, зубний біль, опіки, біль у післяопераційному періоді, дисменорея, артралгії, невралгії, радикуліти, міозити ); гіпертермічний синдром, гарячкові стани (при грипі, гострих респіраторних та інших інфекціях); ниркова і печінкова коліки (у комбінації зі спазмолітичними засобами).

Протипоказання.

Гіперчутливість до компонентів лікарського засобу. Підвищена індивідуальна чутливість до інших похідних піразолону . Агранулоцитоз в анамнезі, спричинений метамізолом, іншими піразолонами або піразолідинами , цитостатична або інфекційна нейтропенія. Печінкова і/або ниркова недостатність. Спадкова гемолітична анемія, пов’язана з дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази. Напади астми, спричинені ацетилсаліциловою кислотою. Біль у животі невстановленого г енез у. Анемія, лейкопенія. Захворювання нирок: пієлонефрит, гломерулонефрит, у т. ч. в анамнезі. Не можна вводити внутрішньовенно хворим із систолічним артеріальним тиском нижче 100 мм рт . ст. Політравма . Шок. Порфірія. Порушення функції кісткового мозку або захворювання системи кровотворення.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Через високу імовірність розвитку фармацевтичної несумісності не можна змішувати з іншими лікарськими засобами в одному шприці. Етанол – підсилюється ефект етанолу. Хлорпромазин або інші похідні фенотіазину – одночасне застосування може призвести до розвитку вираженої гіпотермії. Рентгеноконтрастні речовини, колоїдні кровозамінники та пеніцилін не слід застосовувати під час лікування анальгіном. Фармакокінетична індукція метаболічних ферментів – метамізол може індукувати метаболічні ферменти, зокрема CYP2B6 і CYP3A4. Одночасне застосування метамізолу з бупропіоном , ефавірензом , метадоном, вальпроатом , циклоспорином, такролімусом або сертраліном може призвести до зниження концентрації цих лікарських засобів у плазмі крові з потенційним зниженням клінічної ефективності. Тому рекомендується бути обережним у разі одночасного застосування метамізолу; за необхідності слід контролювати клінічну відповідь і/або рівні лікарського засобу. Пероральні гіпоглікемічні препарати, непрямі антикоагулянти, глюкокортикостероїди, фенітоїн, ібупрофен та індометацин – анальгін збільшує активність цих препаратів шляхом витіснення їх зі зв’язку з білком. Фенілбутазон , барбітурати та інші гепатоіндуктори при одночасному застосуванні зменшують ефективність анальгіну. Ненаркотичні аналгетики, трициклічні антидепресанти, гормональні контрацептиви та алопуринол – одночасне застосування анальгіну з цими препаратами може призвести до посилення його токсичності.

Особливості застосування.

Агранулоцитоз. Лікування метамізолом може спричинити агранулоцитоз, зокрема з летальним наслідком (див. розділ «Побічні реакції»). Цей стан може виникнути, навіть якщо попереднє застосування метамізолу не мало негативних наслідків. Агранулоцитоз, спричинений метамізолом, є ідіосинкратичною побічною реакцією, що не залежить від дози і може виникнути в будь-який час протягом лікування, а також невдовзі після його припинення. Пацієнтів слід проінформувати про необхідність припинити лікування та негайно звернутися по медичну допомогу у разі появи будь-яких симптомів, що вказують на агранулоцитоз (наприклад: гарячка, озноб, біль у горлі та болючі ураження слизової оболонки, особливо у роті, носі та горлі, а також у ділянці статевих органів або анального отвору). Якщо метамізол застосовують при гарячці, деякі симптоми розвитку агранулоцитозу можуть залишитися непоміченими. Так само ці симптоми можуть бути замасковані у пацієнтів, які отримують антибіотикотерапію . У разі появи ознак і симптомів, що вказують на агранулоцитоз, слід негайно провести загальний аналіз крові (включаючи розгорнутий аналіз крові) і припинити лікування на час очікування результатів. Якщо діагноз підтверджено, лікування не можна поновлювати (див. розділ «Протипоказання»). При парентеральному введенні необхідний лікарський контроль (висока частота алергічних реакцій, у т. ч. з летальним наслідком) і наявність умов для проведення протишокової терапії.

Спосіб застосування та дози.

Призначати внутрішньом’язово і внутрішньовенно струминно . Спосіб введення та доза залежать від тяжкості захворювання і визначаються індивідуально. Знеболювальний ефект при внутрішньовенному введенні вищий, ніж при внутрішньом’язовому. Розчин, який вводиться, повинен мати температуру тіла. Для запобігання різкому зниженню артеріального тиску внутрішньовенне введення потрібно проводити повільно (зі швидкістю не більше 1 мл/хв), пацієнт повинен знаходитись у положенні лежачи, необхідний контроль артеріального тиску, частоти серцевих скорочень і дихання. Процедура вимагає наявності умов для проведення протишокової терапії. При внутрішньовенному введенні необхідно використовувати довгу голку. Дорослим призначати по 0,5‑1 мл (250‑500 мг) 2‑3 рази на день. Максимальна разова доза при обох шляхах введення – 1 мл (500 мг), добова – 2 мл (1 г). Дітям віком до 1 року призначати у дозі 0,01 мл/кг маси тіла. Дітям до 1 року препарат вводять тільки внутрішньом’язово. Тривалість застосування – до 3 діб. Дітям віком від 1 року вводити 0,1 мл на 1 рік життя 1‑2 рази на добу. Тривалість застосування – до 3 діб.

Діти.

Дітям віком до 1 року препарат вводити тільки внутрішньом’язово. Дітям застосовувати під наглядом лікаря за серйозними та життєвими показаннями.

Передозування.

Симптоми: гіпотермія, виражене зниження артеріального тиску, відчуття серцебиття, задишка, шум у вухах, нудота, блювання, гастралгія, слабкість, олігурія, анурія, сонливість, марення, порушення свідомості, тахікардія, судомний синдром; можливий розвиток гострого агранулоцитозу, геморагічного синдрому, гострої ниркової і печінкової недостатності, паралічу дихальних м’язів. Лікування: індукція блювання, зондове промивання шлунка, призначення сольових проносних, активованого вугілля. П роведення форсованого діурезу, гемодіалізу, олужнювання крові, симптоматична терапія, спрямована на підтримку життєво важливих функцій. При розвитку судомного синдрому проводити внутрішньовенне введення діазепаму і швидкодіючих барбітуратів.

Побічні реакції.

З боку сечовидільної системи: олігурія, анурія, протеїнурія, інтерстиціальний нефрит, фарбування сечі у червоний колір. З боку гепатобіліарної системи: гепатит; медикаментозне ураження печінки, зокрема гострий гепатит, жовтяниця, підвищення рівня печінкових ферментів (див. розділ «Особливості застосування»). З боку системи кровотворення: агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, анемія, гранулоцитопенія. Алергічні реакції: реакції гіперчутливості, висипання на шкірі та слизових оболонках, свербіж, кропив’янка, кон’юнктивіт, набряк Квінке; рідко – синдром Стівенса‑Джонсона, синдром Лайєлла , бронхоспастичний синдром, анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок, гіперемія шкіри, ангіоневротичний набряк, лікарська реакція з еозинофілією та системними симптомами (DRESS) . З боку серцево-судинної системи: зниження артеріального тиску, тахікардія. Розлади у місці введення: інфільтрати у місці введення (при внутрішньом’язовому введенні), гіперемія, набряк, локальні висипи та свербіж шкіри у місці введення. У разі появи будь-яких небажаних реакцій необхідно припинити застосування лікарського засобу та обов’язково звернутися до лікаря.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ○ С . Зберігати у недоступному для дітей місці. Несумісність. Через високу імовірність фармацевтичної несумісності не можна змішувати препарат з іншими лікарськими засобами в одному шприці.

Перед застосуванням обов'язково проконсультуйтеся з лікарем та ознайомтеся з повною інструкцією в упаковці препарату.